Scent saver

Закінчується епоха Риб. Шалена, темна, фанатична, облудна епоха. На білій «Таврії», що їхала перед нами, значок, що позначає цю примару, почвару, оману, цю непереможну міць релігійної твердолобости, цю зашореність, цю химеру Залежности, Улягання і Пригноблення. Схематична синя рибка, а в ній, як матрьошка, така ж, тільки червона. Велика холодна риба риба з’їла гарячу сонячну рибинку. Або так – до розсудливої рибини прилипла нахабна і запальна прилипала. Або ще інакше – маленька рибка з палким серцем витворила навколо себе силою почуттів Великого Холодного Друга. Як би там не було, «Таврії» поступово зникають як вид, а з ними і рибні ознаки.

Cardiff’s Arms Park

Alan Rees

На стадіоні

Варто почути як

десь тисяч 60 Валлійців разом,

без репетицій, так природно,

в три голоси гармонію співають.

І в той же час на полі в реґбі

Валлійські справжні велетні змагають,

- тоді ти точно знаєш, що ніколи

Анґлійцями ці хлопці не були.

Так, змінюється мова ..,

та серця Кимрійські - не змінити.

------------------------------

Найшла коса на камінь

От, панове, і відбулося. Закінчилися виснажливі передвиборчі місяці, коли вдома вся квартира завалена газетами, бо чоловік кожного дня на наметі, на морозі – по базарах, зупинках, біля маркетів – вигадує нові і нові заохочувальні слова, аби люди брали газети і – читали, щоби вибори таки сталися за наявности вибору; а ці домовляння за те, де зберігати намет, але найбільше нервів – в надії достукатися до – патріотів-таки, вони ж такими себе позиціонують і зі стежки ніби не сходили, але в цю виборчу кампанію потомилися, у кого спина, у кого зуби, у кого робота (або страх її втратити), у кого ремонти, у кого ще якісь душевні драми – агов, де ви?

Роздуми в агітнаметі

До 5-річчя Майдану

Зараз дуже модним стало лаяти Майдан. Причому в цій справі можна тренувати мозок без обмежень, вправляючись в ориґінальності думки і форми. Месіджів всього два – «от бачите, до чого довів ваш Майдан» та «от бачите, як нас зрадили», а ідея насправді одна – скільки б ми не билися безмовними рибами, лід не трісне, ріка не оживе.

Українське суспільство стоїть на роздоріжжі. Старий спосіб життя з його авторитарними ідеолоґіями вичерпав себе, тим більше, що в умовах тотальної демократизації (демо-кретинізації, або демоно-кратизації, як Вам більше до вподоби), про яку ми забули в останні десяти-, а то і століття, видається уже неможливим спинити – не розвій демократичної свободи, а – анархію, примітивну боротьбу за життя. За нав’язаної «демократії» треба думати категоріями на позір вселюдськими, як-то: антирасизм, антифашизм тощо. Один німець (зараз в Німеччині намарно про національності не згадують взагалі) якось сказав мені: «Die Welt wechst zusammen, und das ist normal /світ зростається докупи, і це є нормальним/». В Україні демократія деформується до карикатурних форм завдяки двом важливим чинникам: по-перше, вона привнесена ззовні, а не виплекана виром своїх власних надбань; по-друге, вона насаджується насильницьки (парадокс!), всупереч здоровим інстинктам самозбереження.  

Вибори

Тільки зажеврів Схід...
Спіть і далі, хто спить -
Посміємося завтра на кутні!..

Вулицями порожніми
Пенсіонери йдуть -
Обирати нам
                  наше майбутнє.

Любов не обов'язкова – але почуття обов'язку обов'язкове

Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.
Джордж Гордон Байрон

Днями в провінційному Нікополі сталася неприємна подія – двері молодіжної організації «Січ» зачинилися, точніше, їх зачинили. А ще точніше – вставили інший замок, та повісили зовні ще один. Для більшої безпеки. Сприяли цьому місцеві можновладці, які, як завжди, діють згідно з буквою закону. Тобто – на все знаходять формальні відмовки, адже закон, як відомо – що дишло… Ця ситуація стала новим поштовхом до роздумів про нашу подальшу долю як народу та як держави. Народу, який плює в дідівські криниці. Держави, в якій панує свавілля проти титульної нації.

18 років незалежної України. Виросла, закінчила школи та поступила у вузи молодь, яка народилася у самостійній державі. Нове покоління, яке живе одночасно за законами старого та нового суспільства. Ми навчилися грати в боулінг, вештатися по нічних клубах, поголовно курити, розмовляти матом в автобусах та магазинах, ми королеви сайтів знайомств та королі крутих розбірок. Ми знаємо, що зі старшими краще говорити на «ти», а з дітьми – криком; ми звинувачуємо у всьому погану владу і їздимо на оплачувані нею ж мітинги; ми віримо, що цнота – це смішно; ми впевнені, що змішані шлюби дуже цікаві та навіть корисні; ми співаємо «А сечку жрите, мусора, сами», весело кидаючи на дороги головних вулиць наших міст обгортки з-під морозива та порожні пивні пляшки; ми спокійно реагуємо на малолітніх наркоманів, що безтурботно дихають клеєм посеред міста… А головне, ми знаходимо собі виправдання для всього. Бо ми нове, вільне покоління.

~ ти пахнеш промінням і степом ~

Ти пахнеш промінням та степом,
ти наче зродився із квіту.
Я буду твоїм небом -
над твоїм безмежним світом,
я буду вночі сузір'ям,
я буду кольором моря,
я буду із облаків, з пір'я,
жмутом колосся із поля,
волошками серед колосся,
пахучим серпневим серпанком,
довгим русявим волоссям,
солодким вишневим ранком,
я буду - опала глиця
під твоїм стомленим тілом,
синьо-ясна блискавиця,
я буду гайстером білим,
я буду у лісі ставом,
я буду між верби кружляти,
наснюся тобі з Нави,
заколишу, наче мати – 
що ти робиш зі мною! – 
легка, золотаво-біла – 
я буду твоєю снагою – 
спасибі
           тобі за крила.

Schon

Стою, ковтаючи сльози.
Все просто – люблю цей смак!
Як ти не навчив, то інші довчать.
Баварські різдвяні морози
розтанули в дощ. Мовчать
красиві округлі плечі – 
ах! зуби стискаю!
Забуть!
Нічого ж не маю!
Здавалось, була в мене путь – 
а зараз? Збиваюсь з доріг – 
Навпомацки! жадібно! – 
немовби за мною хтось біг,
гей любий, я тобі куртку залила
сльозами дурними:
я б не назвала це крила;
але вітрила – 
schon.

Тіфенбах, Німеччина

~ відвертаюся від своїх снів ~

Відвертаюся від своїх снів,

Прокидаюся щоночі поміж темряв

І гашу вогні строкатих днів.

Хтось мене відштовхує від нас,

Шлях скінчився – хтось мене запевнив.

Порожнина, а у ній – ядучий газ.

Я стомилась вигинати спину –

Бути просто шматою – чи ні –

Хвойдою! –

                утерши сльози й слину

Витікати із холодних рук;

Іноді  ввижаються мені

Кулі, чорні-білі, ворог-друг:

Замикаю світ в двох кольорах

І сама зіщулююсь у вузол –

Розбиває шибки, зносить дах,

Я ж лежу

                безглуздо, нерухомо,

Осторонь від вигаданих русел.

Ох, яка тупа болюча втома!

Скинути лузгу бродячих снів,

Встати й заспівати серед ночі

Просто в далечінь глухих світів!

Я об тебе розбивала крила.

Надриваю голос. Сни дівочі

Десь ховаються собі в твоїх вітрилах.

~ забудь мене ~

Забудь мене –
Мене й мої вологі очі,
Їх сяйво рознесеться вітром чистим.
Мій жаль мине –
Так само, як і вимріяні ночі,
І зринуть спогади барвистим падолистом –
Про те, що не було –
Що не було і не могло би бути,
Забудь своє відлуння сумнооке –
Воно вже відгуло,
Відтліло, вихололо і його не чути,
Не згадуй про неходжені дороги –
Все ясно, любий,
Наче промінь сонця в грудні,
І неважливо, як іще тебе назвати,
І мої згуби –
Не здійснилися туманом через будні.
Усе уявне, але – я хочу літати.