~ при краї ~

при краї,
де синь і білість
сплітаються вихрами,
глитають лопатями спеку,

де уривається
гаряча рінь,
зміяться тіні,
сухо стогне глиця,

я там ловлю вітри неспілі,
заманюю до рота білі зграї,

у тебе за плечима зяє цнота,
а у мені гуркочуть чорториї

і як віддати,
як себе стопити,
як по слідах твоїх услатися безкраєм
на березі скісного літа?

Пісня пересельців

загалом
це миле містечко
босоногі будинки на площах
понад річкою мружаться
ружі

і не важить чого спинився
тенісист із половим волоссям
і пощо розсипаються лунко
сірим бруком чорні
ворони

і яким вилискують лиском
жовті очі шпарких тер'єрів
і про що регочуться дзвони
тонкошиїх поштивих
кірх

пересельці тягнуть своєї
котять тугу по стерплих ружах
їх між брови цілує місяць
і обличчя їм верне
на схід

~ на тому березі ~

на тому березі (він далеко)
за синіми водами (густо-зеленими)
дрімають на лапах повільні леви
квилять сирени

на цьому березі горічеревому
мовчить при кручі моя хатина
дрижать в ярузі маслини мрева
в ранковій піні

я провидиця очі світяться
світло скрапує леви покотом
хто розрає вголубить вилиці
аж до лоскоту

тут при кручі хатина зойкає
сизим шерехом настовбурчена
там сирени руді як сойки і
надокучливі

я віщунка (вирятуй! висмикни!)
простягнись кудлатими гривами
доки жар будяків іклистих
зблід за зливою

Sweet fifteen

де ж зерно твоє, моя ластівко,
сестро, пташко, кров з молоком?
липнеш патокою, зяєш пасткою

розпашіла аж до оскоми,
аж донесхочу дишеш каро,
аж веселиці надимаються

аж принаджене літо карбами
у засмагу твою вчепилося

адже ти така славна та мила
– а найпаче у білій майці

До липня

надвечір
оклякло повітря липове
надвечір липи світили листям
із моря пахне срібними рибами
а ми безборонні такі
розхристані

з моря пахне надвечір печерами
білою глиною мнеться овид
а ми з тобою
іще не вечеряли
а ми очужілі
пугукаєм совами

липи пливуть
тонуть на овиді
мнеться тиша
біла мережана
ми з тобою
за тім'я зловлені
ми прямовисні
збринілі
без решти ми

ХХІ A.D.

підійди до дверей
розчахни нагло двері
там при дверях ячать
вітри

ув очах ув очах
трави а чи химери
їх усі забереш
бери

Дощ

Шепіт
синій-синій,
між вітами провалля глупі
гудуть бурдоном

З проваль
щебече мокре птаство,
і щебет ляскає калюжі,
стрибає по шовковій твані

Мені б
лягти навзнак,
сотати з неба цівки,
цілувати

О пташе!
понеси мене на крилах
у шепотливі брості,

у хлані,
де хвости птахів – комети,
пташині очі – зорі

Дзен

милий
а може
то океан гуде
а може 
то тривожно схлипують
темнаві днища

весь наш Чумацький Шлях
крихкий
неначе кришталева чаша
всі наші гострорисі чумаки
пропахлі сірими волами
жують шершаві сірі стебла

милий
а ми ж могли би
сидіти під сосною
цмулити вино
сяйливе і пахуче
як світанок

Mother Superior

мені здалося, 
ми вийшли з одних воріт, 
простоволосі, 
в зелених сукнях з білими вилогами, 
ішли навкіс у білу тишу,
ясминові невісти,
дрімотні наречені платанів,
що німували, як завжди,
здовж Майну

мені здалося, 
що вийшли із берегів річки,
що води набрякали і сходили, 
мов сонце, 
нам лопотіли пелени, як дикі гуси, 
оклякли горілиці площі,
а ми згубили десь свої 
платанові бовтиці

~ ми тут вже були ~

ми тут вже були – пам'ятаєш?

ходили по цих кучерявих водах

їли це сонце – скибками, з льодом

ми були тут коли, коли?

тримай мене, серце

тримай моє серце

як зерня

як зернятко

хай росте

мости навперейми зринають із маю

колишуть хвостами

як пави як кобри

травневе проміння гінке та ласе

як спокій

що витікає за обрій

між пліч розтікається

гук і зелень

і потяги сунуть хребтом

вирлоокі