заМОРЕні

автобус пащею черпнув повітря копчене,
ворушать абрикосини пагіллям скорченим

зависли жовті пси над жовтими курганами,
прийди в сорочці жовтій, невблаганний мій

приплинь до мене, мій захланний, стругами
і будь мені, як перше, мужем, другом

допоки літо захлинає білим золотом,
допоки море п'є по краплі нашу молодість

ожиновою стумою заморені,
і Віз збирає тіні наші зворами

~ при краї ~

при краї,
де синь і білість
сплітаються вихрами,
глитають лопатями спеку,

де уривається
гаряча рінь,
зміяться тіні,
сухо стогне глиця,

я там ловлю вітри неспілі,
заманюю до рота білі зграї,

у тебе за плечима зяє цнота,
а у мені гуркочуть чорториї

і як віддати,
як себе стопити,
як по слідах твоїх услатися безкраєм
на березі скісного літа?

Пісня пересельців

загалом
це миле містечко
босоногі будинки на площах
понад річкою мружаться
ружі

і не важить чого спинився
тенісист із половим волоссям
і пощо розсипаються лунко
сірим бруком чорні
ворони

і яким вилискують лиском
жовті очі шпарких тер'єрів
і про що регочуться дзвони
тонкошиїх поштивих
кірх

пересельці тягнуть своєї
котять тугу по стерплих ружах
їх між брови цілує місяць
і обличчя їм верне
на схід

~ на тому березі ~

на тому березі (він далеко)
за синіми водами (густо-зеленими)
дрімають на лапах повільні леви
квилять сирени

на цьому березі горічеревому
мовчить при кручі моя хатина
дрижать в ярузі маслини мрева
в ранковій піні

я провидиця очі світяться
світло скрапує леви покотом
хто розрає вголубить вилиці
аж до лоскоту

тут при кручі хатина зойкає
сизим шерехом настовбурчена
там сирени руді як сойки і
надокучливі

я віщунка (вирятуй! висмикни!)
простягнись кудлатими гривами
доки жар будяків іклистих
зблід за зливою

Sweet fifteen

де ж зерно твоє, моя ластівко,
сестро, пташко, кров з молоком?
липнеш патокою, зяєш пасткою

розпашіла аж до оскоми,
аж донесхочу дишеш каро,
аж веселиці надимаються

аж принаджене літо карбами
у засмагу твою вчепилося

адже ти така славна та мила
– а найпаче у білій майці

До липня

надвечір
оклякло повітря липове
надвечір липи світили листям
із моря пахне срібними рибами
а ми безборонні такі
розхристані

з моря пахне надвечір печерами
білою глиною мнеться овид
а ми з тобою
іще не вечеряли
а ми очужілі
пугукаєм совами

липи пливуть
тонуть на овиді
мнеться тиша
біла мережана
ми з тобою
за тім'я зловлені
ми прямовисні
збринілі
без решти ми

ХХІ A.D.

підійди до дверей
розчахни нагло двері
там при дверях ячать
вітри

ув очах ув очах
трави а чи химери
їх усі забереш
бери

Дощ

Шепіт
синій-синій,
між вітами провалля глупі
гудуть бурдоном

З проваль
щебече мокре птаство,
і щебет ляскає калюжі,
стрибає по шовковій твані

Мені б
лягти навзнак,
сотати з неба цівки,
цілувати

О пташе!
понеси мене на крилах
у шепотливі брості,

у хлані,
де хвости птахів – комети,
пташині очі – зорі

Дзен

милий
а може
то океан гуде
а може 
то тривожно схлипують
темнаві днища

весь наш Чумацький Шлях
крихкий
неначе кришталева чаша
всі наші гострорисі чумаки
пропахлі сірими волами
жують шершаві сірі стебла

милий
а ми ж могли би
сидіти під сосною
цмулити вино
сяйливе і пахуче
як світанок

Mother Superior

мені здалося, 
ми вийшли з одних воріт, 
простоволосі, 
в зелених сукнях з білими вилогами, 
ішли навкіс у білу тишу,
ясминові невісти,
дрімотні наречені платанів,
що німували, як завжди,
здовж Майну

мені здалося, 
що вийшли із берегів річки,
що води набрякали і сходили, 
мов сонце, 
нам лопотіли пелени, як дикі гуси, 
оклякли горілиці площі,
а ми згубили десь свої 
платанові бовтиці