~ ми одне, ми зірки, ми поля ~

Ми одне, ми зірки, ми поля, ми вітри,
ми розквітнем весною, знеструмимо осінь,
ми сховаємось вдвох на верхівці гори,
ми віднайдемо світ у шорсткому колоссі,
ми залишимось там, де не просто любов,
ми триматися будем не просто серцями,
ми одне, в нас одна закипаюча кров,
ми птахами злетим, ми поляжем борцями,
і співати пісні вишиваній душі – 
це не просто любов, це палкіш за кохання!
Ми одне, ми квітучі в блакиті вірші,
ми квітуче прозоре новітнє світання.

~ я весь всесвіт тобі віддам ~

Я весь Всесвіт тобі віддам.
Я себе цим вогнем спалю.
Я б убила тебе, але там:
я люблю. Я люблю. Я люблю.
Я щомить захлинаюсь - і знов
п'ю, панічно стискаю горня.
Я не вірю, проте – це любов,
біле ікло, гарчить вовченя.
Я не маю від тебе образ – 
і нічого, крім аркушів двох,
двох касет, тисяч струмів щораз,
більш нічого. Вітри та пісок.
Моє серце колюче, мов дріт.
Ця любов небезпечна, як кров.
Моя кров полилася у світ:
це любов. Це любов, це любов.
Мої мрії – гіркий корвалол.
Я віддячу тобі, постривай.
Був в долонях і знову пішов:
ще чекай. Почекай. Зачекай.
Мені байдуже - ці імена,
це минуле сімнадцяти літ!.
Бо я хочу тебе – чуєш? – на
цілу мить! цілий день. Цілий світ.

~ моє єство – висока нота ~

Моє єство – висока нота,
Моя душа бринить сріблисто.
Збери мене – я мед у сотах,
Надінь на нитку – я намисто.
Торкнись мене в розповні ночі,
Тримай мене, бо я злітаю,
Напий собою спраглі очі – 
Тебе собою обвиваю,
Охоплюю твій запах й колір.
Моє єство – висока нота.
А ти течеш мені за комір
Десь поміж м'язи і турботи.
І ніжний шовк снаги та спини – 
Збери мене в високий келих
Із крапель, чистих, як перлини,
Із хвиль, грайливих та веселих.

~ і що ж із тобою робити? ~

І що ж із тобою робити?
– Тепер, коли гнуться дерева
і Бог посміхається з неба –
як тебе не любити?

Крила змінила світом:
я і дерева, і води.
Я ще не знала свободи –
як тепер не любити?

Тепер, коли гнуться віти,
а ти розчинився і літаєш,
мене просякаєш, тримаєш –
чи варто тебе любити?

То що ж мені із тобою? –
хай все тече, як знає? –
тепер – як дерева схиляють-
ся, щоб шепотіти зі мною?

~ забери мої стомлені очі ~

Забери мої стомлені очі,
Обгорілі тіні візьми.
Я буду, хоч і не хочу.
Я хочу, хоч і слізьми.
Я до болю... ні, до кости,
До безтямства і до жалю,
До шалености і до злости, 
До ненависти я... Спалю!
Укради в мене стукіт півмертвий – 
Все одно він від тебе живе.
Зроби мої спогади стерті – 
Все буде пусте і нове.
Ти усе відбереш і покинеш.
Я хотіла би, щоб ти упав.
Але ти не впадеш, не загинеш.
Зимно. Не маю на тебе прав.
Я боюсь, що залишусь без тебе.
Просто тіні. Ти просто тінь!
Ти знекровив моє небо,
Ти зламав в мені сотні сумлінь.
Я хотіла б, була б, та не можу.
Я б могла, та немає вже сил.
Я собою тебе тривожу?
Не тривожся, я просто пил.
Якби ти був моїм – ні, не хочу – 
Як би я цілувала вуста!
Божевільні і дні, і ночі.
Непотрібні чужі міста.