а снігу – діждати? чи мовчки навшпиньки
збирати трикутні сліди ліхтарів,
що жужмом нападали ген угорі,
поверх терикони легкі і пустинні?
поверх течії череп'яних тополь,
що тягнуть зап'ястя насторч до дороги,
де гасне пітьма, де чорноту вологу
у коси шорсткі заплітає юдоль
і там вже не чути ні писку, ні скрику,
і все вже непотріб – і сніг, і ліхтар –
а тільки в кургані рипить самота,
покволом здіймаються вгору горіхи
