Стою,
ковтаючи сльози.
Все просто – люблю цей смак!
Як ти не навчив, то інші довчать.
Баварські різдвяні морози
розтанули в дощ. Мовчать
красиві округлі плечі –
ах! зуби стискаю!
Забуть!
Нічого ж не маю!
Здавалось, була в мене путь –
а зараз? Збиваюсь з доріг –
Навпомацки! жадібно! –
немовби за мною хтось біг,
гей любий, я тобі куртку залила
сльозами дурними:
я б не назвала це крила;
але вітрила –
schon.
Тіфенбах, Німеччина
~ відвертаюся від своїх снів ~
Відвертаюся від своїх снів,
Прокидаюся щоночі поміж темряв
І гашу вогні строкатих днів.
Хтось мене відштовхує від нас,
Шлях скінчився – хтось мене запевнив.
Порожнина, а у ній – ядучий газ.
Я стомилась вигинати спину –
Бути просто шматою – чи ні –
Хвойдою! –
утерши
сльози й слину
Витікати із холодних рук;
Іноді
ввижаються мені
Кулі, чорні-білі, ворог-друг:
Замикаю світ в двох кольорах
І сама зіщулююсь у вузол –
Розбиває шибки, зносить дах,
Я ж лежу
безглуздо,
нерухомо,
Осторонь від вигаданих русел.
Ох, яка тупа болюча втома!
Скинути лузгу бродячих снів,
Встати й заспівати серед ночі
Просто в далечінь глухих світів!
Я об тебе розбивала крила.
Надриваю голос. Сни дівочі
Десь ховаються собі в твоїх вітрилах.
Підписатися на:
Дописи (Atom)