гавань
сама вона в'юнка і п'янкоока,
із неї кораблі пливуть лілеями на південь,
її в поранні будять три зорі – зелені півні.
де ти знайдеш таку,
де ти таку іще збереш в долоні
вона співає гаряче і мокро,
плечима талими тече із круч солоно.
і цуцик гроном котиться із комиша рудого,
спориш буяє, репається вохра,
акації на головах танцюють,
степ мукає і точить скрушні бивні
Гайдамацький шлях
ні бодян, ні цитрини, ні біле шиття.
ти німуєш у ніч своїм обрисом гострим.
ніч хапає за фари і сиплеться просом.
упускаєш мене – я пливу до межі,
там де скло утинає відбитки нестям
і засмоктує тіні зелені чужі
запиши мене в ноти свої запашні.
я сновида. я – коло навколо двобою.
он жарина під снігом. он грудень сувоєм
розгортається з лісу і наново в ліс.
тільки сосни незмигні тепер впорожні –
ми проїдемо, глиця попадає вниз
ти німуєш у ніч своїм обрисом гострим.
ніч хапає за фари і сиплеться просом.
упускаєш мене – я пливу до межі,
там де скло утинає відбитки нестям
і засмоктує тіні зелені чужі
запиши мене в ноти свої запашні.
я сновида. я – коло навколо двобою.
он жарина під снігом. он грудень сувоєм
розгортається з лісу і наново в ліс.
тільки сосни незмигні тепер впорожні –
ми проїдемо, глиця попадає вниз
Магомет
То як же тепер – так і будемо?
Нам віхті на голову падають –
це сиплеться наше опудало,
це спокій стікає досадою
Долоні нам липнуть оплутані,
а лиця сіріють і гостряться,
а душі нам стигнуть і сердяться,
і душно нам півзабутими
А ніч по-татарськи сюркає,
стеле хустину з монетами.
І страшно мені цуркою,
коли ти ідеш магометом
І млосно мені у руках твоїх,
спина твоя – арфа з каменя,
впустиш мене – плаваю,
зловиш мене – зранену
Лізуть з підлоги привиди –
край їм подоли килимом.
Я буду тебе щасливити,
а ти на це кажеш – неволити
Нам віхті на голову падають –
це сиплеться наше опудало,
це спокій стікає досадою
Долоні нам липнуть оплутані,
а лиця сіріють і гостряться,
а душі нам стигнуть і сердяться,
і душно нам півзабутими
А ніч по-татарськи сюркає,
стеле хустину з монетами.
І страшно мені цуркою,
коли ти ідеш магометом
І млосно мені у руках твоїх,
спина твоя – арфа з каменя,
впустиш мене – плаваю,
зловиш мене – зранену
Лізуть з підлоги привиди –
край їм подоли килимом.
Я буду тебе щасливити,
а ти на це кажеш – неволити
Підписатися на:
Дописи (Atom)