я в'яз,
я кожен з цих надсадних в'язів,
моїми вітами земля торґає небо –
я кожна із цих віт
масна земля гуде
терпким німотним лоном;
снігами передчасно сталими
напоєне моє
прогоркле кірря
і кожен в'яз жене у густосинь –
набучавілий м'язами,
проявлений у мжі;
моє пагіння срібнобіле
мережить висі;
бентежні конари
нуртують соками
і вир'ями
твої любові
віють вирвами, сльотою –
дозволь мені
до днищ тобі сльозити!
дозволь мені
заламувати медоносні віти
і на найвищих з них
гойдати пташшя
й весни
