~ при краї ~

при краї,
де синь і білість
сплітаються вихрами,
глитають лопатями спеку,

де уривається
гаряча рінь,
зміяться тіні,
сухо стогне глиця,

я там ловлю вітри неспілі,
заманюю до рота білі зграї,

у тебе за плечима зяє цнота,
а у мені гуркочуть чорториї

і як віддати,
як себе стопити,
як по слідах твоїх услатися безкраєм
на березі скісного літа?

Пісня пересельців

загалом
це миле містечко
босоногі будинки на площах
понад річкою мружаться
ружі

і не важить чого спинився
тенісист із половим волоссям
і пощо розсипаються лунко
сірим бруком чорні
ворони

і яким вилискують лиском
жовті очі шпарких тер'єрів
і про що регочуться дзвони
тонкошиїх поштивих
кірх

пересельці тягнуть своєї
котять тугу по стерплих ружах
їх між брови цілує місяць
і обличчя їм верне
на схід

~ на тому березі ~

на тому березі (він далеко)
за синіми водами (густо-зеленими)
дрімають на лапах повільні леви
квилять сирени

на цьому березі горічеревому
мовчить при кручі моя хатина
дрижать в ярузі маслини мрева
в ранковій піні

я провидиця очі світяться
світло скрапує леви покотом
хто розрає вголубить вилиці
аж до лоскоту

тут при кручі хатина зойкає
сизим шерехом настовбурчена
там сирени руді як сойки і
надокучливі

я віщунка (вирятуй! висмикни!)
простягнись кудлатими гривами
доки жар будяків іклистих
зблід за зливою

Sweet fifteen

де ж зерно твоє, моя ластівко,
сестро, пташко, кров з молоком?
липнеш патокою, зяєш пасткою

розпашіла аж до оскоми,
аж донесхочу дишеш каро,
аж веселиці надимаються

аж принаджене літо карбами
у засмагу твою вчепилося

адже ти така славна та мила
– а найпаче у білій майці