~ о як ти пахнеш, леле ~

О як ти пахнеш, леле, як ти пахнеш!

Як ти пахтиш нецідженим теплом!

І місяць сходить свіжим молоком

у нехвильовану пітьму кімнати,

і ти пливеш по гирлах і заплавах,

загравами юшить загусла хлань –

а ти, а ти обаполи мовчань,

а ти опівночі лелієш квітку тьмаву.

Я – твоя падь, твоє лунке позліття,

ти ввесь – борлак, ти ввесь – гіркавий дим!..

І сходить місяць соком молодим,

і солодом цілує верховіття.

~ осінь димами висмажена ~

осінь димами висмажена

листя прілого, карого,

думами осінь виснажена,

розкошлана, майже-опала

ще не дощило просіддю,

ще не куйовдило імлами,

що ж так, що ж так – босими

перед борвіями зимними?.. 

Великий Луг

Трава-мурава... 

Узялася сном-марою 
слава бойова.

Мацуо Басьо //Микола Лукаш

Твої куряви стужавіли,

горді коні твої німують.

Випий трунку, випий, мій милий.

Горди твої посірені, бавні.

Листопадиш-огниш всує,

соловею-розбійнику славний.

Твої славні квасніють, гуснуть,

гугнявішають сиві гуки

ув озимих твоїх пустках.

Випий зілля, брате, набілу,

хай вертають лошиці на луки,

хай глитають душу зболілу.

~ біжиш, босонога ~

Біжиш, босонога, гірчично-цитринна,

благаєш снігів, поблідлих, як попіл,

щоб ними помити своє замасніле,

спітніле, колись жолудеве волосся

в задимлених балках витьохкує пташшя,

а може то сиво риплять осокори,

а може то ти видихаєш тумани –

а може то ти засіваєш прокльони

біжиш, світломрійна, шипшиною, терном,

сліпма марнотратячи виміри й міри. –

а може то площі розлились озерно,

аби ти упріле волосся омила.

~ доброго ранку, недоєна ~

доброго ранку, недоєна

країно моя задрімлена,

у грудях твоїх охлялих 

солодке горить молоко

горить і гірчить вуглиною,

доброго ранку, невтішена

країно моя розбарвлена,

зоре моя плинка

плине в заовиддя маками,

скрапує цівками білими

звада твоя обвуглена,

зваба твоя лунка

~ у цих вікнах золотаво-охряних ~

У цих вікнах золотаво-охряних,

у цих сяйливих високих вікнах

вогшають, займаються будні,

розтікаються по місту конфітюром;

ці вікна задивляються у темінь,

у мокрі коси темнавого гілля,

у ліхтарів спесивих шиї,

у шиті шовком золотим калюжі;

а під вікнами ходять парубки,

по-койотячи нишпорять площами,

попід охрою вікон по-лисячи

замітають сліди дівчатка;

а у вікнах вальсують погляди,

пульсують посмішки, порухи,

і приховують мудро, милостиво

сиров'ялених шалів куриво.