Електричками, гру-
женими сирістю, сірістю,
млістю та судомами,
протягами; везли мару,
мікробів, сонце і мороз,
і посмішок щасливих стоси,
і посмішок скупих і знічених,
і мічених ідей; гукали
пароплави на Дніпрі,
ворони зачудовано припали
очиськами до сходу сонця,
і повагом, без роздратунку,
зливши звичну жовч,
розливши синяву
озимим збіжжям вищого ґатунку,
обсіли тісно
грізні лапи дуба.
Навмання.
Ані дзвінка, ані тремтіння
дроту над степами.
Схотів згадати літо.
Втекти від мами.
Привезти меду, думати про діда.
