Царівна

дочасний жовтень розпашівся,
коли узрів її
(царівна перелітна, яка ховала
скроні у малинових поплітках),
і між тополями пройшовся
терпкий зелений шепіт,
а грушка зашарілася

безмисні жовті вівці
стрибали з мосту у налите небо,
як жовтень дихав –
просто губи в губи –
розпруженими голубими яблуками,
як пучками самими брав тополі
за тім'я і чіпляв їх
до повнотілих туг

заледве огорнуло днину
грушевою повстю,
маслини, що тихцем вплелись
в овечі косми і собі летіли,
заходилися опадати синьо
на чоло

царівна станула,
неначе й не було

Танці бабиного літа

ну то й що –
не втрапляєш нині.
на дроти нанизані ноти
перестиглих німих ліхтарень –
от і вся тобі музика, пташко

повилася у плач розкішний –
плач крилатий, лункий, по литки.
танцюватимеш бабине літо,
по-циганськи подолом вихатимеш:
отака твоя музика – стогін
ринв і литавра повні.

– не лишай мене цеї осені
у простиглій віконній повені

~ буде осінь, мулка і тьмава ~

буде осінь, мулка і тьмава,
з сімома кудлатими псами
по стерні виходжати павою

будуть в'язи нестямні, нечесані,
і опілля, до них прив'язані,
будуть бити сірими плесами

і жар-птиця, настрашена гуркотом,
зроне пір'я, устромить тополями,
і прикинеться вбогою куркою

                     -

хочеш, я тобі буду осінню –
не намарне ж осикою хльоскала
по плечах надокучним осам,

не намарне ж тумани сіяла
тайкома по степах голомозих

там, де ти причаївся вирієм,
там, де ти причаївся березнем,
стану з вереснем, стану осінню,
по стерні виходжатиму босою

заМОРЕні

автобус пащею черпнув повітря копчене,
ворушать абрикосини пагіллям скорченим

зависли жовті пси над жовтими курганами,
прийди в сорочці жовтій, невблаганний мій

приплинь до мене, мій захланний, стругами
і будь мені, як перше, мужем, другом

допоки літо захлинає білим золотом,
допоки море п'є по краплі нашу молодість

ожиновою стумою заморені,
і Віз збирає тіні наші зворами