Стою,
ковтаючи сльози.
Все просто – люблю цей смак!
Як ти не навчив, то інші довчать.
Баварські різдвяні морози
розтанули в дощ. Мовчать
красиві округлі плечі –
ах! зуби стискаю!
Забуть!
Нічого ж не маю!
Здавалось, була в мене путь –
а зараз? Збиваюсь з доріг –
Навпомацки! жадібно! –
немовби за мною хтось біг,
гей любий, я тобі куртку залила
сльозами дурними:
я б не назвала це крила;
але вітрила –
schon.
Тіфенбах, Німеччина
