~ убезпечені від гроз ~

Убезпечені від гроз й гітарних рифів,
сховані за дві дороги від халуп,
п'єм глинтвейн, пари вдихаєм сиві,
в коньяку вишукуєм кору
дубів, і сосен з ялівцями
запашні та млосні спогади живцем.
Вітер гупає вікном ночами,
плед з трояндами, подушка з ялівцем,
в'язані шкарпетки, кашеміри,
павутинки-шалики і чай.
Зими й літа тут не знають міри,
весни й осені тремтять в очах.

~ б'ються у вікна ~

Б'ються у вікна

смутами, політиками,

штормами, шторами
тріпаючи, що ненароком
спорснули межи шибки,
коли комусь із нас повітря закортіло,
– буде їм уроком,
бездушні вістря січня,
достоту лютий. А час,
ущільнений для нас,
заради нас,
всупереч нам,
де-небудь стигне, певно, як желе
поміж зірок,
а тут – спалахує щокрок,

десь тоне у вершках небесних
з космічною ваніллю впереміш,
а тут – шипить шампанським,
необачно потривоженим,
тут падає знеможеним,
замучений пінистим власним шалом,
або висить, мов маятник, в пилюці,
тупиться, як забутий ув окропі ніж,
гордиться сам собою,
всміхається, і молиться з юрбою,
цілує зброю,
регоче нетутешньо
і несміливо замовкає.
Хурделиця мете, а сніг під сонцем сяє.

~ бува, бере мене тривога ~

Бува, бере мене тривога,
коли раптово зніметься з-понад дороги
у надвечірнє небо 
велика шаблекрила сіра птаха,
сполохана відвертим світлом дальніх фар,
сіра, як міль, пекуча, мов пожар,
і зникне в голих кронах 
непофарбованих вапном дерев;
бува, зачуєш в нутрощах машини тоскний рев
– коли торкаєшся колесами ще білих
плям уторканого снігу на асфальті – 
і враз висмикує з хиткого сну,
кургани, а навколо все кургани,
і відрухово розчахаєшся снігам,
летиш за вітром, помежи думками
і між сигналами мобільного зв'язку,
над океанами, минаючи солоні бризки,
виплутуючись з марева гірлянд, 
залишених після Нового Року,
і, змерзла, опиняєшся – нівроку –
в своєму кріслі поруч водія, 
стискаєш теплу рідну руку.