~ балам-балам ~

Балам-балам,
гойдається стверділий день,
упало біле неслухняне світло
зі жмень

По кручі біг самотній та стрункий
ранковий ліс
і на краю знічев'я
у кручу вріс

Отак і час – 
гарячий як смола – 
закрапотить із розбуялих сосен
товстого скла

І соснами вросте попід поріг,
коли зорю рясну
недбало висипатиме зима
у бутлі сну

~ а снігу – діждати? ~

а снігу – діждати? чи мовчки навшпиньки
збирати трикутні сліди ліхтарів,
що жужмом нападали ген угорі,
поверх терикони легкі і пустинні?

поверх течії череп'яних тополь,
що тягнуть зап'ястя насторч до дороги,
де гасне пітьма, де чорноту вологу
у коси шорсткі заплітає юдоль

і там вже не чути ні писку, ні скрику,
і все вже непотріб – і сніг, і ліхтар – 
а тільки в кургані рипить самота,
покволом здіймаються вгору горіхи