Олена

у горлі у нього живе птаха
може горлиця може пугач

птаха тиха не б'ється не плаче
пір'я вмащене в чорну тугу

тільки дзьобом по горлу як цвяхом
і твердне борлак і стає гарячим
  
                                                        – 
  
за ним невідступно вітер печальний
вітер ридма ридає виє

птаху хоче свою наречену
вітер йому треться об шию

він піднімає комір безжально
криє ховає свою Олену

Вишні

березень пташком цибатим
пташком цибатим плигає
п'є калюжі торішні

місто
горить зіницями
п'яними зяє окраями
місто цілується з хмарами
сласними хмарами пишними

за хвилю до смерку
допоки ще море
не стало смолистою тишею

шиби
сочаться лимонами
посвіт тече олією
вулицею нетямною
сірою і невтішною

місто мигтить і млоїться
ще мить і
шугне зграєю
щоби ячати березень
з восьмого неба
від кришеня

ще мить і
ніде сховатися
черево міста тоншає
руки твої замислені
з мене зривають вишні

~ чорна тополя сивіє ~

чорна тополя сивіє
місто круг неї змієм
площа навколо птахою
змахує ніччю, змахує

можна і не жалітися
вгоїти можна віти ці
стиха у туях по груди
всохнути 
межи люди

~ весна іще гливка, як тісто ~

весна іще гливка як тісто
ще пристає до піднебіння
сльозиться містом
весна іще сира та синя

веслуй між глицею туману
де піднебінням сонце котить 
до океану
хапай його за теплі води

весна виснажує і коле
хапай її за жовті пасма
веди додолу
сурми її! аби не гасла