~ тепер кричи висмикуй літаки із неба ~

тепер кричи висмикуй літаки із неба

валандайся по стінах

пазурями загрузаючи в казенній фарбі

в потрощеному недосвіті недобарбі

від туші чорні сльози на колінах

тепер кричи горлай дурепа

уже тікати без потреби з дому

кохання цмулити з фужерів із пластмаси

тіток розчулюючи генделкових

тепер кричать чавунні сови

і ти кричи ридай забракло часу

забракло волі відчаю утоми

Сварка

і тоді полетіло начиння
(чудова глиняна мисочка
з зеленим розписом, біжова
– ущент її та терпіння!)
залишилась тоненька рисочка
цівочка вином діжковим

кішка зорить очиськами
зграї уламків хихочуть
в'ються плющами здогади
нашорошились вітриська
(в синьому передноччі)
кошлатились наші спогади

і тоді розлетілись зграйки
крученята й круки дорослі
зупинили вазонки танці
(сердешні сердечні лушпайки)
– досить! годі! шаленці коханці –
мов уперше насторч наосліп

~ передумано, перетомлено ~

Передумано, перетомлено,

заколисано зойки, стоплено – 
гонихмарнику, пересвіте мій,
посміхаєшся з-під русявих вій;
душе зсяяна, розчерешнена,
солоди мене, притиши слова,
колиши мене, напувай дощем
чорноземний пил, серпанковий щем

~ жовтню-жевжику ~

жовтню-жевжику, у вуста цілував
мене ранок спокусник легінь
муркотів біля скроні легіт
м'якокрило дрімав в головах

і дзвенів небовид дзбаном
лив гречаного меду проміння
жовтню-бахуре, май терпіння
приголуб падолистом кургани

а за мною стриміли чайки
фестивальні облаки й осики
жовтню-денді золотоликий!
всі серпанки зносив всі куфайки

Формідаблє

можеш кружляти мугикати азнавура

пухкати меленим імбиром по кухні

завиноградженій закелихованій

балансувати на лезі наглої радости

наглого щастя незаслужено літнього

ледь не розпорскуючи каву для неї

ранково-бентежної також вершкової

салютувати своїми соками

жонглювати пляшкою вермуту

недоквітлого недосмакованого

можеш розмішати розіскрити

картатість фіранок халатів віхтиків

танцювати сальсу з підносом з келихом

з філіжанкою з тиском підвищеним

~ уже не дивують свічками каштани ~

Уже не дивують свічками каштани
і марно чекати гучних перетворень
і марно марудитись маревом моря
і схрещувать пальці на гарну погоду

ми випили літо до днища до мулу
вже марно марудитись маревом моря
і вже не дивують свічками у жовтні
розквітлі каштани травневі історії

травневі надії весняні напнуті
уже забуваються стерті затихлі
вщухають мелодії сердиться море
бентежаться жовтні розчахують суті

~ нехай святиться ката мого ймення ~

Нехай святиться ката мого ймення,
що він мені тобою зшив повіки,
йому підвладні змієшкірі ріки
заглитували в мул мої корені,
хилилася, твоїм вітрам покірна,
кори та коси розстеляла зливам,
побита блискавками, мокра та щаслива,
я реготала, я навіки вірна,
мій кат хапав мене за мої тіні,
ти пив вино під бронзою торшерів,
мій кат зшивав повіки, вікна, двері!!
– Твоїм промінням.

Замість трембіт

                        …і сплітались з плачем сумної трембіти,

            що все ознайомляла далекі гори про смерть…

                                                             Михайло Коцюбинський

мамо,
мені під ноги всівся пес,
забарвлений під мокко,
насторожѝв медові вуха
і до небес завив,
послухай,

мамо,
і рівно половина 
викотилась місяця
брунатно-зеленавого,

хапливим кроком
постать біля банкомату
зірвалась з місця,
зіщулилась,
зашаруділа чеком,

а пес 
світився чистим янтарем
і вив безтямно,
і кришились мекки,

мамо!
який янтарний світ:
у стумі ліхтарів коньяк 
і псові мокрі очі.

зухвало-гожа ніч
і пес

замість трембіт

~ моя країна ~

моя країна
порпається тихо
завзято
безупинно
беззмістовно
з петуніями, півнями, півоніями

кричить щодуху
горло надриваючи
затято
негостинно
нелюбовно
про унії, союзи та колонії

мовчить і нидить
наніц би застигла
зажелатинена у липні
в жовтій сухості

танцює данс макабр
з предків тінями
закохана у мальви свині
сині мудрості