С.М. та всім її сестрам
Вечір синіє стрімко – ще на льоту.
Тихо нападали липи на тихе дно.
Їх загубив зелений тонкий пастух,
той, що його ти вщерть напоїла вином.
Їх загубив пастух і намарне звав –
липи синішали, в липах склянів сміх.
Блідо лунав пастух, Стелло, а трава
гірко куницею слалась тобі до ніг.
