благаєш
снігів, поблідлих, як попіл,
щоб ними
помити своє замасніле,
спітніле,
колись жолудеве волосся
в
задимлених балках витьохкує пташшя,
а може то
сиво риплять осокори,
а може то
ти видихаєш тумани –
а може то
ти засіваєш прокльони
біжиш,
світломрійна, шипшиною, терном,
сліпма
марнотратячи виміри й міри. –
а може то
площі розлились озерно,
аби ти упріле волосся омила.