де ж зерно твоє, моя ластівко,
сестро, пташко, кров з молоком?
липнеш патокою, зяєш пасткою
розпашіла аж до оскоми,
аж донесхочу дишеш каро,
аж веселиці надимаються
аж принаджене літо карбами
у засмагу твою вчепилося
адже ти така славна та мила
– а найпаче у білій майці
