автобус пащею черпнув повітря копчене,
ворушать абрикосини пагіллям скорченим
зависли жовті пси над жовтими курганами,
прийди в сорочці жовтій, невблаганний мій
приплинь до мене, мій захланний, стругами
і будь мені, як перше, мужем, другом
допоки літо захлинає білим золотом,
допоки море п'є по краплі нашу молодість
ожиновою стумою заморені,
і Віз збирає тіні наші зворами
