Течуть вуста у вечір, під столами
перебирає пелени холодні
смеркання раннє, березнева брама,
і вже жінки темнішають так само,
і стоншуються вже жінкам долоні
Ревуть як нурт гарячий і безокий
чоловікам важкі солоні стегна,
і вже дивани цідять білі соки,
і вже стільці наїжені й глибокі,
і виростає липа безберего
І скрапують у кришталеве гілля
стільці й дивани прямовисним боєм,
жінки сухі як нетля й занімілі,
а бильця ждуть і дихають безвільно,
і жужма висне схід з пітьми нагої
