Прийди зі мною до води, в зелений безум,
де стиглі хвилі плеснами по горлу водять,
аж млосно й хрипко, і викручує до дна насподі
кошлатий безмір і безмовність безтелесу;
о ні, не йди – там вирви стугонять, як дуди,
і дужий супокій загривками тріпає,
і простопадні тьохкають довкруж дунаї
і ллються вгору, поперек вітрів припнутих,
слова горять і слів уже немає;
але по снах твоїх гарячих крутить кола
солодка оболонь міжгалактичним плесом –
ходи зі мною до води в зелений безум,
ходи зі мною на розлитий синій голос,
у хміль луни, що попри гори скресла.
