валандайся по стінах
пазурями загрузаючи в казенній фарбі
в потрощеному недосвіті недобарбі
від туші чорні сльози на колінах
тепер кричи горлай дурепа
уже тікати без потреби з дому
кохання цмулити з фужерів із пластмаси
тіток розчулюючи генделкових
тепер кричать чавунні сови
і ти кричи ридай забракло часу
забракло волі відчаю утоми
