З тополь-мінаретів
течуть бузкові молитви,
зібганий степ підкидає плечима сонце,
сонце, марке і втомне, пливе в Тернопіль,
із Чорнопілля пливе у Тернопіль гливий,
там його будуть у ставі купати діви.
Мрії твої черлені, як райдерева,
снива твої чеканні і гостролиці.
Там, із тополь, витьохкує біле сумир'я,
твердне під ніч і висипається в ріки.
Вріжуться ріки в долоню, списами злетяться
до розшалілих зіниць із ущелин – ти знаєш,
але мовчиш і гуснеш, мовчиш і гуснеш.
Ох, поцілуй мене міцно й пекучо!
Сонцю лоскочуть воло далекі хащі.
