Пожди, іще жерделі не лягли на дно хиткого міста,
іще не визбирала твань шуми і соки прехолодні,
а ти уже на звук зблакитніла кругом по тьмавих гніздах –
пожди іще, хай місто випливе сторцем із Великодня,
в якому тихне все, і тихне все самотньо
Із ніздрів підземель парує сон – оспалі білі бджоли,
де спересердя парубок плеснув на каганець чорнило.
А вранці в діжах з виноградним соком сходить сонце кволо,
а злива щойно пополудні гасне, а жерделя біла
іде собі на дно, і все іде по колу
