Дарма, що курган поріс бузком –
його торішні чортополохи
вростають глибше,
ніж чорний свист акацій
Мамо,
чи гуде світ за курганом
так само, як і коло нього?
Бо на кам'яному колодязі
сидить фазаниха,
така ж тиха і горда,
а маки тепер солодші,
ніж будь-коли,
і ріка тепер не водами,
а пряними травами,
і прощає, все прощає
Сиділо в полі
три білих голубки,
а поле під ними качалося,
райдугу засвітили –
від кургану аж попід ті вогні,
що звідси здаються зграєю
звиклих снив
У зеленій сукні гуляю,
і весна довкола зелена-зелена –
чи побачиш мене?
Чавунні сови поселилися на горищі,
де, певно ж, ростуть і цибаті дощі,
й молочне забуття –
корінням уверх;
а як вечір удається особливо славним,
скидають на садок
дзвінку росу
Отоді лягає море,
як позолота на вечірніх ластівок,
гіркавим евкаліптовим віком –
чи тримаєш його за вруна?
