А мчи! а мчи! допоки схід розтятий
у повсть імли черкає мокрий слід,
замекають навпереріз рясні телята
із густини нечулої землі,
бо я тут гостя, у степах пливучих,
і все мені тут дим і дивина –
а тільки як чебрець пекуча круча
крізь стид космицями синіє гучно
і гучно ухає в мені до дна.
