ти був, як завжди, зелений,
зелено сміявся, пах тисом,
кудлато стрясав головою –
ти пах ворухким туманом,
сідлав осоружні хвилі,
тягав їх за сиві гриви,
розпатлані і розпусні
до тебе тулила груди,
тебе цілувала злива
і я собі прагла долі,
своїх б'ючких буревіїв –
і пахнути мулом, камінням,
що річка жене в долини –
жона твоя річка бездомна
мутиться і сходить з колій
нащо мені твої шали
Альпи твої рогаті
тиси мої мокнуть
і тонуть і тануть тануть
щоби тобі наснитись
збіса зелено і вогко,
щоби тебе пойняти
всегамівним мохом
