Царівна

дочасний жовтень розпашівся,
коли узрів її
(царівна перелітна, яка ховала
скроні у малинових поплітках),
і між тополями пройшовся
терпкий зелений шепіт,
а грушка зашарілася

безмисні жовті вівці
стрибали з мосту у налите небо,
як жовтень дихав –
просто губи в губи –
розпруженими голубими яблуками,
як пучками самими брав тополі
за тім'я і чіпляв їх
до повнотілих туг

заледве огорнуло днину
грушевою повстю,
маслини, що тихцем вплелись
в овечі косми і собі летіли,
заходилися опадати синьо
на чоло

царівна станула,
неначе й не було

Танці бабиного літа

ну то й що –
не втрапляєш нині.
на дроти нанизані ноти
перестиглих німих ліхтарень –
от і вся тобі музика, пташко

повилася у плач розкішний –
плач крилатий, лункий, по литки.
танцюватимеш бабине літо,
по-циганськи подолом вихатимеш:
отака твоя музика – стогін
ринв і литавра повні.

– не лишай мене цеї осені
у простиглій віконній повені

~ буде осінь, мулка і тьмава ~

буде осінь, мулка і тьмава,
з сімома кудлатими псами
по стерні виходжати павою

будуть в'язи нестямні, нечесані,
і опілля, до них прив'язані,
будуть бити сірими плесами

і жар-птиця, настрашена гуркотом,
зроне пір'я, устромить тополями,
і прикинеться вбогою куркою

                     -

хочеш, я тобі буду осінню –
не намарне ж осикою хльоскала
по плечах надокучним осам,

не намарне ж тумани сіяла
тайкома по степах голомозих

там, де ти причаївся вирієм,
там, де ти причаївся березнем,
стану з вереснем, стану осінню,
по стерні виходжатиму босою

заМОРЕні

автобус пащею черпнув повітря копчене,
ворушать абрикосини пагіллям скорченим

зависли жовті пси над жовтими курганами,
прийди в сорочці жовтій, невблаганний мій

приплинь до мене, мій захланний, стругами
і будь мені, як перше, мужем, другом

допоки літо захлинає білим золотом,
допоки море п'є по краплі нашу молодість

ожиновою стумою заморені,
і Віз збирає тіні наші зворами

~ при краї ~

при краї,
де синь і білість
сплітаються вихрами,
глитають лопатями спеку,

де уривається
гаряча рінь,
зміяться тіні,
сухо стогне глиця,

я там ловлю вітри неспілі,
заманюю до рота білі зграї,

у тебе за плечима зяє цнота,
а у мені гуркочуть чорториї

і як віддати,
як себе стопити,
як по слідах твоїх услатися безкраєм
на березі скісного літа?

Пісня пересельців

загалом
це миле містечко
босоногі будинки на площах
понад річкою мружаться
ружі

і не важить чого спинився
тенісист із половим волоссям
і пощо розсипаються лунко
сірим бруком чорні
ворони

і яким вилискують лиском
жовті очі шпарких тер'єрів
і про що регочуться дзвони
тонкошиїх поштивих
кірх

пересельці тягнуть своєї
котять тугу по стерплих ружах
їх між брови цілує місяць
і обличчя їм верне
на схід

~ на тому березі ~

на тому березі (він далеко)
за синіми водами (густо-зеленими)
дрімають на лапах повільні леви
квилять сирени

на цьому березі горічеревому
мовчить при кручі моя хатина
дрижать в ярузі маслини мрева
в ранковій піні

я провидиця очі світяться
світло скрапує леви покотом
хто розрає вголубить вилиці
аж до лоскоту

тут при кручі хатина зойкає
сизим шерехом настовбурчена
там сирени руді як сойки і
надокучливі

я віщунка (вирятуй! висмикни!)
простягнись кудлатими гривами
доки жар будяків іклистих
зблід за зливою

Sweet fifteen

де ж зерно твоє, моя ластівко,
сестро, пташко, кров з молоком?
липнеш патокою, зяєш пасткою

розпашіла аж до оскоми,
аж донесхочу дишеш каро,
аж веселиці надимаються

аж принаджене літо карбами
у засмагу твою вчепилося

адже ти така славна та мила
– а найпаче у білій майці

До липня

надвечір
оклякло повітря липове
надвечір липи світили листям
із моря пахне срібними рибами
а ми безборонні такі
розхристані

з моря пахне надвечір печерами
білою глиною мнеться овид
а ми з тобою
іще не вечеряли
а ми очужілі
пугукаєм совами

липи пливуть
тонуть на овиді
мнеться тиша
біла мережана
ми з тобою
за тім'я зловлені
ми прямовисні
збринілі
без решти ми

ХХІ A.D.

підійди до дверей
розчахни нагло двері
там при дверях ячать
вітри

ув очах ув очах
трави а чи химери
їх усі забереш
бери