Тепер пора настане синіх морогíв.
Хортиці цуценят сріблистих приведуть.
А ти – важенні міхи, втоплені в меду,
мій Львів
Поза штахетами кричить бездонна лунь,
луною б'ється в ребра білий крик.
Колись і він зіскніє і перегорить
в золу
Тоді пора настане прудконогих снив.
Оспалий Хорс уже розмотує стежки,
і ти стечеш, тонка, сумирна, навпрошки
у Львів
Хорти тебе вестимуть до глухих лісів,
де ти із горла свіжу викрешеш блакить,
де мідним оком біля скронь тобі мовчить
твій Львів
